• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • «ЖИТТЯ МОВ СПАЛАХ»

/Files/images/Чорновіл.jpg

«ЖИТТЯ МОВ СПАЛАХ»

До 15 річниці від дня смерті В’ячеслава Чорновола бібліотечними працівниками для учнів ДНЗ Звенигородського ЦППРК (центр підготовки та перепідготовки робітничих кадрів) та студентів Східноєвропейського університету економіки та менеджменту проведено день пам’яті «Життя обірване заради України ». На захід було запрошено директора музею-садиби В.Чорновола в с. Вільховець - Стрижиуса Василя Васильовича, який читав свої вірші, присвячені пам’яті В’ячеслава Максимовича Чорновола.

Чорновіл В’ячеслав (1937 - 1999)

Політичний діяч, радянський дисидент, журналіст, один із засновників Народного Руху України

«Його ім'я на початку 70-х років переказували пошепки з двору в двір, з душі в душу, з серця в серце.

В кінці 80-х воно зазвучало голосніше у кав'ярнях Золочева і Львова, на сторінках київських газет. Воно вознеслося народною надією на малих і великих вічах на початку 90-х років». С. Бойко

Відомий правозахисник, політик, журналіст, публіцист і громадський діяч, лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) в галузі журналістики й публіцистики, кавалер ордена Ярослава Мудрого V ступеня (1977), Герой України (2000, посмертно) В'ячеслав Чорновіл, започаткувавши в Україні національно-визвольний рух шістдесятників, разом зі І. Світличним, І. Дзюбою, А. Горською, Л. Танюком, В. Стусом та іншими представниками творчої молоді став символом української незалежності. Журналістський хист, організаційні здібності, а понад усе - талант політика, державного діяча - ставлять ім'я В'ячеслава Чорновола до ряду видатних діячів національно-визвольних змагань.

Народився В'ячеслав Чорновіл 1937 р. у с. Єрки (тепер - Катеринопільський р-н Черкаської обл.) у родині сільських учителів Максима та Калини Чорноволів. Чорновіл, Чорний віл - чорний від поту, від безпросвітної туги, перший помічник у важкій роботі, перша надія в далекій дорозі. Хтось мудрий колись побачив у роду Чорноволів такі риси і нарік його цим прізвиськом, що пізніше стало прізвищем, а згодом - символом українства. Зростав В'ячеслав на тривожній землі Шевченка, у часи, коли сталінські репресії досягли свого апогею. Переслідувань зазнала і родина Чорноволів. Рідний дядько В'ячеслава - Петро Йосипович - був заарештований у 1937 р. і загинув в ув'язненні. Батьки Чорновола були змушені змінювати місце роботи та проживання і врешті-решт знайшли прихисток у с. Вільховець біля Звенигородки - на батьківщині матері. До школи В'ячеслав пішов відразу до другого класу (бо вже з чотирьох років умів читати).

У 1955 р. юнак з золотою медаллю закінчив Вільховецьку середню школу і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (спочатку - на філологічний факультет, а з 2-го курсу перевівся на факультет журналістики). Здавалося, що Чорноволові була забезпечена блискуча стандартна біографія правильного хлопця радянських часів. Але гострий розум, бунтівна вдача, волелюбні прадідівські козацькі гени далися взнаки: юнак дуже швидко склав ціну тогочасній дійсності. Уже в університеті він мав неприємності через свої погляди, з чим була пов'язана майже річна перерва у навчанні. Студентом В'ячеслав багато писав до газет. Його жанрові зацікавлення були різноманітними, і в будь-якому жанрі проглядалася тонка іронія та критичний погляд на факти.

У 1960 р. Чорновіл закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка, отримавши диплом «з відзнакою». Під час випускного вечора, на Володимирській гірці, В'ячеслав присягнувся, що все життя боротиметься за самостійну соборну Україну. 39 років він був вірний цій клятві: крок за кроком, тюрма за тюрмою, стаття за статтею йшов до мети.

Потрапивши на телевізійну практику до Львова, В'ячеслав Чорновіл відкрив для себе іншу Україну, україномовне середовище, у якому про національну культуру говорили вільно і голосно. Можливість працювати без цензури, імпровізувати, вільно читати вірші Ліни Костенко в ефірі - все це вплинуло на рішення Чорновола залишитися у Львові. Протягом трьох років він працював редактором, згодом - старшим редактором програм для молоді Львівського телебачення.

У травні 1963 р. В. Чорновіл повернувся до Києва і вступив до аспірантури Київського педагогічного інституту, але до навчання його не допустили через політичні погляди. Через «неблагонадійність» не дозволили захистити готову дисертацію про публіцистичну творчість та громадську діяльність В. Грінченка.

У 27 років В'ячеслав постав перед вибором: благополучна кар'єра перспективного науковця або мученицький шлях борця за волю, демократію та державність України, і обрав останній. До вересня 1965 р. працював завідувачем відділу газети «Молода гвардія», намагаючись прорвати інформаційну блокаду, друкував поезії шістдесятників, самвидавні твори Л. Костенко, І. Драча, В. Симоненка. Невгамовним було його прагнення реабілітувати цілі пласти вилучених творів української літератури, повернути народу слово. Затиснуті в лещата тоталітарної системи, літератори й художники, режисери й музиканти мимоволі ставали противниками системи, яка до кореня нищила їхню творчість і вимагала послуху. За таких умов народжувався спротив незгодних. Так виник національно-визвольний рух шістдесятників в Україні, що в 1960-1970 рр. протистояв тоталітарному режиму, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету, набирав обертів. В'ячеслав Чорновіл був одним з найяскравіших організаторів та активістів цього руху.

8 серпня 1965 р. у с. Шешори на Івано-Франківщині на відкритті пам'ятника Т. Шевченку відбувся перший знаковий виступ дисидента. Він говорив про Великого Кобзаря як про оборонця національного духу, про незалежну Україну, про людей, що поклали за неї життя. Тоді місцеві селяни, мабуть, уперше за багато років почули таку проникливу і відверту промову. Співробітники КДБ, присутні на мітингу, спробували затримати Чорновола, однак селяни захистили його і допомогли врятуватися. Така підтримка додала В'ячеславу впевненості в тому, що шлях обрано правильно, і була йому на довгі роки світлим спогадом.

4 вересня 1965 р., під час прем'єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна», разом із Іваном Дзюбою та Василем Стусом Чорновіл виступив з протестом проти арештів української інтелігенції. Активна громадська діяльність, а також низка відкритих листів, у тому числі до ЦК Компартії та ЦК ЛКСМ України з протестом проти репресій, стали причиною того, що Чорновіл потрапив у поле зору органів КДБ - розпочалися допити та обшуки. У ході одного з них 30 вересня 1965 р. було вилучено частину наукової бібліотеки В'ячеслава Чорновола (усього 290 книг та комплектів журналів, які в протоколі названо «документами антисоветского содержания»).

За участь у правозахисному русі В. Чорновола звільнили з роботи в газеті «Молода гвардія» (вересень 1965 р.), а згодом - з редакції «Друг читача». Після того, як Чорновіл демонстративно відмовився «брати участь у судовому свавіллі» проти братів Горинів, його засудили до трьох місяців примусових робіт. Зібравши достатньо інформації про порушення прав людини й радянського законодавства судовими та слідчими органами, у 1966 р. Чорновіл написав та розповсюдив свою першу «самвидавівську» працю «Правосуддя чи рецидиви терору?». У такий спосіб молодий журналіст зробив свій життєвий і громадський вибір. 1965 р. у Львові він уклав документальну збірку «Лихо з розуму (портрети «двадцяти злочинців»)», що в 1968 р. вийшла в Парижі, у якій йшла мова про арешти в Україні. «У той час молодий В'ячеслав Чорновіл, мабуть, до кінця не усвідомлював собі важливості справи, яку він розпочав, як розвинуться пізніші події і яких обертів набере нова радянська дійсність. Він, мабуть, не усвідомлював собі, що його книжка стане дуже вагомим чинником, який призведе до розвалу СРСР і до створення нових незалежних держав» (Осип Зінкевич).

Ці твори викликали значний резонанс у багатьох країнах Європи. Названа збірка та інші правозахисні дослідження В'ячеслава Чорновола, а також гостро публіцистська праця Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яку було завершено в 1965 р., заявили, що Україна є, і вона бореться. Це була перша закордонна публікація матеріалів українського Опору після 1930-х років, надрукована за кордоном, яку автор підписав власним іменем. Вона стала потужним ударом по ідеології диктатури пролетаріату, по ідеології більшовизму.

З того часу В. Чорновіл - професійний політик, організатор українського самвидаву, один з найавторитетніших борців за права людини в Радянському Союзі. Праці, за які в 1975 р., В. Чорноволу присудили Міжнародну журналістську премію ім. Ніколаса Томаліна, в 1966 р. за «Лихо з розуму», а за інші гостро публіцистичні твори - Шевченківську премію, комуністичний режим визнав антирадянськими і В'ячеслав Чорновіл отримав свій наступний вирок - три роки в таборах суворого режиму за ст. 187 - 1 КК УРСР (розповсюдження свідомо неправдивих вигадок, які ганьблять радянський державний і суспільний лад). Та тюрма тільки загартувала непоступливий характер Чорновола.

Вийшовши на волю в 1970 р., він розпочав випуск нелегального видання «Український випуск» і став «Гутенбергом українського опору». Видання згуртувало непересічно мислячих патріотів України і гідно репрезентувало українську суспільно-політичну думку за кордоном. У 1970-х рр. цей часопис був єдиним джерелом правдивої інформації про порушення прав людини, про цілеспрямоване нищення всього українського в Україні, про терор проти кращих її представників, розв'язаний комуністичним режимом.

До чергового арешту Чорновола вийшло п'ять номерів журналу. Під час хвилі арештів української інтелігенції 1972 р. В'ячеслав Чорновіл отримав вирок: шість років таборів і три роки заслання. Його знову засудили за «антирадянську пропаганду й агітацію», що вважалось «особливо небезпечним злочином» (ст. 62 КК УРСР).

Незважаючи на важкі, навіть нелюдські умови перебування в ув'язненні, В. Чорновіл зазначав: „Я у своїй неволі вільніший за вас і життя моє ніби цікавіше й змістовніше. І це більш ніж компенсує всякі невигоди й фізичні труднощі".

Уміння В'ячеслава Максимовича абстрагуватися від тюремно-таборових реалій, протидіяти духовному поневоленню забезпечили його внутрішню свободу, сприяли виживанню в тій дійсності, особливо в таборах для кримінальних злочинців (В. Деревінський).

І в мордовських таборах для політв'язнів Чорновіл продовжував боротьбу з режимом. Його зброєю, як і раніше, було слово: публіцист написав брошуру про боротьбу за статус політв'язня в таборах «Тільки один рік» (1977-1978). За колючим дротом став організатором акцій спротиву, голодування, вів боротьбу за статус політв'язня. За твердість характеру та непохитність, а також за вміння згуртувати навколо себе інших Чорновола назвали „зеківським генералом".

На початку 1978 р. В'ячеслава Чорновола відправили на заслання до с. Чаппанду (Якутія). Та навіть відбувши встановлений термін покарання та заслання, він не зміг повернутися в Україну, бо з середини 1979 р. радянський режим розпочав черговий (третій) широкомасштабний наступ на український національний правозахисний рух. За декілька тижнів до звільнення, у квітні 1980 р. В. Чорновола знову арештували і закритим судом міста Мирний Якутської АРСР засудили за кримінальною статтею до п'яти років покарання в таборах суворого режиму. Протестуючи проти цього цинічного свавілля, він оголосив голодування, яке тривало 120 днів.

Радянський режим, створивши для В. Чорновола нестерпні тюремні умови, намагався досягти кількох цілей: по-перше, ізолювати його як нестандартно мислячу людину від впливу на оточуючих; по-друге, показати, що може статися з тими, хто захоче виходити за визначені межі дозволеного, і, по-третє, морально або фізично зламати його. У комуністичної влади існувала вироблена система ламання непокірних, яку В. Чорновіл відчув на собі вже з перших днів арешту. У 1985 р., після 15 років тюремних ув'язнень та заслань, В'ячеслав Максимович нарешті повернувся в Україну. Цей період став для нього, як і для багатьох інших його побратимів по духу, великою школою здобуття нових знань, розширення світогляду, ствердження власних позицій, гартування витривалості, посилення віри у справедливість і доцільність боротьби за права особи та нації.

Під впливом табірно-тюремних університетів В. Чорновіл перетворився на «активного лідера зі зрілим політичним мисленням, могильника тієї системи, яка з журналіста, літератора, науковця зробила непримиренного борця» (В. Деревінський). Людина невтомної енергії, Чорновіл не міг відсиджуватись, склавши руки, у час, коли в Москві та в республіках почали діяти неформальні організації. На базі Української гельсінської групи він ініціював створення 1988 р. Української гельсінської спілки , яка відіграла важливу роль у становленні масової всеукраїнської організації, якою став Народний рух України.

Завдяки зусиллям В. Чорновола та інших діячів удалося об'єднати десятки тисяч українців в одну потужну організацію, що прискорила відновлення незалежності Української держави. Очолюючи прес-службу Української гельсінської спілки, В'ячеслав Максимович написав і відредагував понад 100 «Листків прес-служби Української гельсінської спілки», які оперативно, у день виходу, передавали по радіо «Свобода» та розповсюджували «самвидавом».

Чорновіл став організатором і натхненником перших демократичних мітингів і демонстрацій, співавтором програмних документів, зокрема «Декларації принципів Української Гельсінської Спілки», яку 7 липня 1988 р. оприлюднив на 50-ти тисячному мітингу у Львові. Водночас В'ячеслав Максимович брав активну участь у створенні Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ) та ініціативної групи за звільнення в'язнів сумління.

Така активна громадянська позиція стала причиною постійних цькувань з боку силових структур. Але ні залякування, ні наклепи в ЗМІ, ні численні провокації та протиправні дії і на цей раз не могли його ні зупинити, ні вплинути на хід політичних подій щодо відновлення Української державності.

У серпні 1988 р. на сторінках «Українського вісника» було опубліковано велику статтю Чорновола у формі резонансного листа до М. Горбачова про проблеми демократизації суспільства та прав української нації. Восени 1988 р. В. Чорновіл разом з М. Горинем дали інтерв'ю закордонній журналістці Марії Коломієць, після чого влада розгорнула кампанію за їхнє висилання з СРСР та позбавлення громадянства. Чорновіл і Горинь звернулися до урядів усіх держав з проханням, щоб їх не приймали.

Тоді ж, через політичні мотиви, В'ячеслава Чорновола в черговий раз звільнили з роботи. 1 червня 1989 р. В'ячеслав Максимович звернувся з відкритим листом до першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького, звинувачуючи його в русифікації України, переслідуванні інтелігенції, екологічній катастрофі, увінчаній Чорнобилем. Лист, написаний у жорстокому викривально-критичному стилі, по суті, засвідчував зміну політичної ситуації в республіці у бік демократизації суспільного життя.

На так званий період „мітингової демократії" 1988-1991 рр. припав розквіт таланту і популярності В. Чорновола. Блискучий оратор, полеміст, він привертав до себе увагу послідовністю, залізною логікою аргументів, умінням заворожити слухачів. 4 березня 1990 р. (уперше в СРСР) відбулися демократичні вибори, за результатами яких Чорновола було обрано народним депутатом, а також депутатом Львівської обласної ради. Його політична позиція була чітко окреслена - боротьба за повну державну незалежність України. 3 квітня 1990 р. до квітня 1992 р. Чорновіл - голова Львівської облради і облвиконкому. У цьому статусі він розрубав гордіїв вузол протиріч радянської Конституції стосовно пріоритетності її статей щодо суб'єктів реальної влади в державі. Прийнятий 26 квітня 1990 р. Декрет Львівської облради „Про владу" чітко визначив, що „вся повнота влади на території Львівської області переходить до рад народних депутатів як вищого органу державної влади на Львівщині. Відповідно, будь-яке втручання партійних чи громадських організацій у діяльність рад є неприпустимим". Під керівництвом В'ячеслава Чорновола Львівщина стала П'ємонтом боротьби українського народу за суверенну державу.

Чорновіл поступово ставав постаттю всеукраїнського масштабу. Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р. він - кандидат у Президенти України від Народного руху. На виборах 1 грудня 1991 р. В'ячеслав Чорновіл зайняв друге місце, набравши 23,27 % голосів. Згодом - народний депутат кількох скликань, керівник депутатської фракції Народного руху України. На ІІІ Всеукраїнських зборах Руху 29 лютого 1992 р. був обраний співголовою Народного руху України, а в грудні 1992 р. - головою на всіх наступних з'їздах цієї громадської організації. 3 квітня 1992 р. В'ячеслав Максимович перейшов на постійну роботу до Верховної Ради України. Був членом української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи з 1995 р. Не полишав В'ячеслав Чорновіл і журналістської діяльності. Був шеф-редактором незалежної громадської політичної газети «Час/Time» (з січня 1995 р. до травня 1998 р.) і «Час» (з жовтня 1998 р. до березня 1999р.), у якій систематично вів «колонку редактора», друкував виступи, коментарі. В'ячеслав Максимович прагнув створити український часопис сучасного стилю, «де було б багато інформації і ще більше свіжого політичного, економічного, культурологічного аналізу. Щоб газета не тільки прогнозувала, але певним чином і впливала на ситуацію в державі, а не пленталася за подіями...»

Життя В'ячеслава Чорновола раптово обірвалося в розквіті творчих сил, на злеті його політичної кар'єри. 25 березня 1999 р. при загадкових обставин він загинув в автокатастрофі під Борисполем.

Його трагічна смерть дещо призупинила відродження та становлення нашої держави. Однак боротьба за Україну, за українську мову, український суверенітет, українську цілісність, розпочата Чорноволом, триває. Слова, вибиті на основі його пам'ятника: «Ми, українці, були, є і завжди будемо вільними!» стали життєвим кредо для багатьох його прихильників та послідовників.

Увічнення пам'яті

Пам'ять про невтомного і безкомпромісного борця за Україну продовжує жити серед людей. У будинку, де проживали його батьки (с. Вільховець Звенигородського р-ну), влаштовано садибу-музей В.М.Чорновола. З 2007 року, з нагоди 70-річчя від дня народження в будинку почала діяти експозиція. Відвідувачі мають змогу ознайомитись з оригінальними інтер'єрами кімнат, унікальними фотографіями та документами, книгами, особистими речами родини Чорноволів.

/Files/images/музей-садиба.jpg/Files/images/DSCF3228.JPG/Files/images/DSCF3235.JPG/Files/images/DSCF3236.JPG

Кiлькiсть переглядiв: 117

Коментарi