До світлого Дня визволення міста Звенигородки.

З матеріалів допоміжного фонду Звенигородського районного краєзнавчого музею

ТАНК НА ПОСТАМЕНТІ.

З кожним прожитим днем від нас все більше віддаляються ті грізні роки, коли фронти Другої світової війни двічі прокотились через українські землі. Вшановуючи пам’ять героїв, що перемогли ворога в лютому протиборстві, Україна цього року відзначає 65-ту річницю Великої Перемоги. Одна із найяскравіших сторінок в історії визволення українських земель від німецько-фашистських загарбників це безумовно Корсунь-Шевченківську стратегічна операція. Науковці порівнювали цю битву зі Сталінградом, письменники називали її “льодовим побоїщем”, “Каннами на Дніпрі”. Успішні дії військ 1-го Українського фронту південно-західніше Києва та 2-го Українського фронту північніше Кіровограда спричинили утворення виступу між суміжними флангами фронтів. Сили противника, котрі знаходилися на ньому, сковували дії радянських військ. Німецьке командування намагалося за будь-яку ціну утримати Корсунь-Шевченківський (Звенигородсько-Миронівський) виступ, оскільки він був найзручнішим для відновлення позицій, втрачених в середній течії Дніпра. На ділянці Канів – Тинівка (Черкаська обл.) перед 1-им Українським фронтом тримала оборону 1-а танкова армія, на ділянці Канів – Каніж (Кіровоградська обл.) перед 2-им Українським фронтом – 8-а польова армія. Це були боєздатні війська, які тривалий час перебували на радянсько-німецькому фронті і мали великий досвід ведення бойових дій проти Червоної армії. Проаналізувавши ситуацію, що склалася, Ставка Верховного Головнокомандування в директиві від 12 січня 1944 р. поставила перед військами двох фронтів завдання: “Оточити і знищити угрупування ворога в Звенигородсько-Миронівському виступі шляхом змикання лівофлангових частин 1 Українського фронту і правофлангових частин 2-го Українського фронту”.

Площа виступу між суміжними флангами 1-го і 2-го Українських фронтів становила більше 10 тис. км2 . Своєю вершиною виступ упирався в Дніпро в районі Канева і мав ширину біля основи майже 130 км. На виступі оборонялися дев’ять піхотних і одна танкова дивізії, моторизована бригада, танковий батальйон, шість дивізіонів штурмових гармат, артилерійські та інженерні частини першої танкової та восьмої польової німецьких армій. За іншими даними – одинадцять піхотних, дві танкові дивізії, моторизована бригада та полк піхотної дивізії, підсилені трьома дивізіонами штурмових і одним дивізіоном важких штурмових гармат, а також велика кількість артилерійських та інженерних підрозділів . Середня чисельність піхотної дивізії становила 8,5 тис. осіб. Угруповання мало 1640 гармат і мінометів, 140 танків і штурмових гармат. Усі війська стояли в першому ешелоні, але північніше Умані та західніше Кіровограда у противника було близько восьми танкових дивізій, які він міг швидко перекинути на напрямки військ Червоної армії. Німецька оборона мала глибину 6 – 8 км, складалася з опорних пунктів і взаємопов’язаних вузлів оборони, була слабкою в інженерному відношенні, але спиралася на щільний автоматно-кулеметний та артилерійський вогонь. На суміжних флангах 1-го та 2-го Українських фронтів знаходилось двадцять сім стрілецьких дивізій та два укріплені райони, а також 3979 гармат і мінометів, 376 танків і самохідно-артилерійських установок. Середня чисельність стрілецької дивізії становила 4,7 тис. осіб. У резерві 1 Українського фронту в районі Білої Церкви перебувала Друга танкова армія, у другій половині січня 1944 р. розпочалося формування Шостої танкової армії; у резерві 2-го Українського фронту в районі Кіровограда знаходилась П’ята гвардійська танкова армія, у районі Знам'янки – П’ятий гвардійський Донський козачий кавалерійський корпус. Співвідношення сил сторін на початок операції було таким: піхота – 1,7:1; артилерія – 2,4:1; танки і самохідно-артилерійські установки – 2,7:1 на користь Червоної армії. Загальний задум командування 1-го (командувач – генерал армії М.Ф. Ватутін) та 2-го (командувач – маршал Радянського Союзу І.С. Конєв) Українських фронтів в цілому відповідав директиві Ставки Верховного Головнокомандування від 12 січня 1944 р.: з двох боків прорвати німецьку оборону і, завдаючи зустрічних ударів під основу виступу в напрямку Шполи – Звенигородки (Черкаська обл.), через 3 дні після початку операції з’єднатися у Звенигородці, оточивши корсунь-шевченківське угрупування німецьких військ. Початок операції був призначений на 25 січня 1944 р. Хроніку бойових дій в Корсунь-Шевченківській операції можна розділити на три етапи: перший – (25 – 28 січня) прорив німецької оборони та об’єднання рухомих груп 1-го та 2-го Українських фронтів в районі Звенигородки; другий – (29 січня – 3 лютого) створення суцільного зовнішнього та внутрішнього фронту оточення; третій – (4 – 17 лютого) бойові дії зі знищення оточеного супротивника та спроби німецьких військ вирватися з кільця. Першими розпочали бойові дії війська 2-го українського фронту. Командування фронту планувало прорвати оборону ворога на 19-кілометровій ділянці в районі селищ Вербівка (Черкаська обл.) і Красносілки (Кіровоградська обл.) суміжними флангами 4-ї гвардійської (командувач – генерал-лейтенант О.І.Рижов) та 53-ї (командувач – генерал-лейтенант І.В.Галанін) армій, і в смузі останньої ввести в прорив 5-у гвардійську танкову армію. 24 січня 1944 р. з метою проведення розвідки, перейшли в наступ передові батальйони армій (по одному батальйону від кожної дивізії в 53-й армії, по два – в 4-й гвардійській армії). Раптова атака була успішною. В районі селищ Буртів і Райментарівки (Кіровоградська обл.) війська 53-ї армії, переслідуючи противника, просунулися вперед на 2 – 3 км [8]. У смузі 4-ї гвардійської армії передові батальйони 31-ї та 69-ї гвардійської стрілецької дивізій перейшли в наступ, зробивши по шість – вісім проходів у дротяних та мінних загородженнях, і до 9:30 оволоділи населеним пунктом Баландино (Черкаська обл.), а гвардійська стрілецька дивізія перейшла в наступ і до 18:00 звільнила с.Коханівка (Черкаська обл.). Використовуючи успіх 31-ї стрілецької дивізії, 5-ї гвардійська повітрянодесантна дивізія прорвала оборону ворога і вийшла на околиці селищ Калинівка та Радиванівка (Черкаська обл.), а 62-а гвардійська стрілецька дивізія захопила центральну частину с.Вербівка. У результаті силової розвідки війська 4-ї гвардійської армії просунулися вперед на 2 – 5 км, зайнявши 3 населені пункти. Отже, на ділянці 2-го Українського фронту війська 4-ї гвардійської і 53-ї армій прорвали тактичну оборону противника. Головні сили обох армій перейшли в наступ 25 січня 1944 р. о 7:45, після 10-хвилинної артпідготовки. Головну смугу оборони противника на ділянці 52-ї армії було прорвано До 10-ї години ранку, однак розвивати наступ у високому темпі армія не змогла через сильний опір ворога, особливо в районі Оситняжки (Кіровоградська обл.) та західніше Райментарівки. Найбільшого успіху досягли дивізії 26-го стрілецького корпусу, які просунулися за добу на 10 км. Протягом доби війська 4-ї гвардійської та 53-ї армій оволоділи Оситняжкою, Писарівкою, Тишківкою (Кіровоградська обл.), Буртами. До ранку 26 січня 1944 р. у смузі 2-го Українського фронту були створені сприятливі умови для переслідування противника.

З боку 1-го Українського фронту завдання по прориву оборони німецьких військ виконували об’єднання 40-ї армії (командувач – генерал-лейтенант П.Ф.Жмаченко) та правофлангові об’єднання 27-ї армії (командувач – генерал-полковник С.Г.Трофіменко), а також щойно сформована 6-а танкова армія (командувач –генерал-лейтенант А.Г.Кравченко). Командування фронту вирішило прорвати оборону ворога на 27 кілометровій ділянці фронту між населеними пунктами Тинівка (Черкаська обл.) і Ківшувате (Київська обл.): 40-а армія на ділянці Тинівка – Косяківка (Київська обл.) (ширина 17 км), 27-а армія – на ділянці Косяківка – Ківшувате (10 км). Ударне угруповання 40-ї армії разом із 6-ю танковою армією мало завдання наступати після прориву оброни противника в напрямку Звенигородки для об’єднання з військами 2-го Українського фронту; 27-а армія – на Богуслав (Київська обл.) і Корсунь.

Зранку 26 січня 1944 р., після 35-хвилинної артилерійської підготовки, війська 1-го Українського фронту перейшли в наступ. На ділянці прориву противник чинив відчайдушний опір, особливо жорстокий у смузі 40-ї армії. Лівофланговим підрозділам армії 26 січня 1944 р. вдалося просунутися вперед лише на 2 – 3 км. Крім того, німецькі війська намагалися атакувати правофлангові частини 40-ї армії в районі Охматова (Черкаська обл.) [23]. Більшого успіху досягла 27-а армія. Її 180-а стрілецька дивізія просунулася вперед на 6 – 8 км. та оволоділа населеними пунктами: Косяківка, Кучківка, Анотонівка (Черкаська обл.), 337-а стрілецька дивізія просунулася на 6 – 10 км та оволоділа Софіївкою, Закутинцями (Київська обл.), вела бої за Бране Поле (Київська обл.) [10]. 27 – 28 січня 1944 р. правофлангові об’єднання 27-ї армії, не зазнаючи сильного опору, просунулися вперед на 22 – 36 км, звільнили близько 30 населених пунктів, зокрема м. Богуслав (Київська обл.), кілька сіл Корсунського району (Сидорівка, Миколаївка, Комарівка). Коли оборону супротивника на ділянках обох фронтів було прорвано, війська почали виконувати нове завдання – оточення угруповання німецьких військ. На цьому етапі операції головна роль відводилася танковим арміям. З боку 2-го Українського фронту це завдання виконувала 5-а гвардійська танкова армія (командувач – генерал-полковник П.О.Ротмістров).

За короткий час 5-у гвардійську танкову армію було перекинуто з-під Кіровограда на ділянку головного удару. Щоб приховати від німецького командування перегрупування армії, було вирішено зосередити східніше Кіровограда велику групу танків. Для цього сапери виготовили 126 макетів танків і 36 макетів артилерійських гармат, створили 5 районів удаваного зосередження великих танкових об’єднань і артилерії, були розроблені також тексти фальшивих наказів і бойових повідомлень, які передавалися по радіо; у районах імітації зосередження працювали тягачі із знятими глушниками. Передислокація 5-ї гвардійської танкової армії в новий район відбувалась вночі, за 20 – 39 км від передової, з використанням світломаскування та артилерійського вогню [11]. І хоча передислокацію військ повністю приховати не вдалося, німецьке командування було дезорієнтоване відносно головного удару 2-го Українського фронту.

5-а гвардійська танкова армія була зосереджена південно-східніше Баландиного і призначалася для розвитку успіху загальновійськових угрупувань, але, щоб прискорити прорив німецької оборони 25 січня 1944 р., з рубежу Коханівка – Бурти були введені в бій 20-й і 29-й танкові корпуси. Вночі, 25 – 26 січня 1944 р. танкісти спільно з піхотинцями 26-го стрілецького корпусу 53-ї армії вели бої в районі Оситняжки, Капітанівки (Кіровоградська обл.), Тишківки. 27 січня 1944 р. 155-а та 8-а гвардійська танкові бригади 20-го танкового корпусу раптовою нічною атакою звільнили м. Шпола. До 10:00 27 січня 1944 р. Шпола була повністю очищена від німецьких військ. Для захисту міста від можливих контратак противника 7-а гвардійська мотострілецька бригада зайняла оборону на його околицях. Намагаючись ліквідувати прорив у смузі 2-го Українського фронту, противник створив дві великі групи військ, перед якими було поставлено завдання зустрічними ударами з півночі, з півдня і сходу від Капітанівки й Тишківки в напрямку на Оситняжку зірвати наступ військ Червоної армії та відновити втрачені позиції. З цією метою північніше та західніше Пастерського (Черкаська обл.) та північніше Капітанівки були зосереджені частини 167-ї, 332-ї, 57-ї піхотних дивізій, мотополк “Германія” з танкової дивізії СС “Вікінг”; у районі Листопадового (Кіровоградська обл.), Златополя (Черкаська обл.), Каменєватки (Кіровоградська обл.) – частини 11-ї та 14-ї танкових дивізій, перекинуті з кіровоградського напрямку, а також частини 3-ї танкової та 106-ї піхотної дивізій. Перша група мала близько 50 танків, друга – до 70.

27 січня 1944 р. німецькі війська нанесли удар по підрозділах Червоної армії в районі Тишківки, Капітанівки, перерізали комунікації 5-ї гвардійської танкової армії, порушили зв’язок штабу армії з 20-им та 29-им танковими корпусами та штабу 20-го танкового корпусу з основними силами, чим поставили під загрозу зриву операцію з оточення корсунь-шевченківського угруповання.

До Звенигородки залишалося 25 км. Незважаючи на ситуацію, що склалася, 28 січня 1944 р. о 3:30 танкова група 20-го танкового корпусу в складі 155-ї танкової бригади (6 танків Т-34, 4 танки Т-70, 1 танк МК, 3 од. 482-мм мінометів, 1 трофейний танк “Пантера” і 70 осіб мотострілецького батальйону), 8-ї гвардійської танкової бригади (2 танки Т-34, 2 САУ-76) та 80-ї танкової бригади (6 танків Т-34, 3 танки Т-70) вийшли в напрямку населеного пункту Звенигородка [13]. Зв’язок зі штабом армії підтримували по радіо, коли ж радіозв’язок перервався, командир 8-ї гвардійської танкової бригади гвардії, полковник В.Ф. Орлов узяв на себе командування всіма бригадами. Об 11:00 розвідка досягла Звенигородки, об 11:35 до Звенигородки зі сходу та південного сходу підійшла танкова група. У середині дня танкісти увійшли у місто.

З боку 1-го Українського фронту до участі в оточенні німецьких військ долучилася 6 танкова армія. Танкісти мали завдання спільно з 40-ю армією прорвати оборону противника і розвивати наступ на Звенигородку. Для його виконання командування 6 танкової армії створило рухому групу у складі 233-ї танкової бригади, 1228-го самохідно-артилерійського полку, мотострілецького батальйону і батареї винищувально-протитанкової артилерії. Її очолив заступник командира 5-го механізованого корпусу, генерал-майор танкових військ М.І. Савельєв.

Оскільки на початку операції більший успіх мали війська 27-ї армії, було вирішено ввести в прорив танкову групу в смузі цієї армії. Увечері 26 січня 1944 р. група одержала завдання рухатися в напрямку Лисянки (Черкаська обл.). О 12:00 27 січня 1944 р. на ділянці 180-ї стрілецької дивізії 27-ї армії група перейшла в наступ. За день було пройдено 12 км. О 20:00 командування 5-го механізованого корпусу 6 танкової армії одержало радіограму з повідомленням про те, що рухома група, обійшовши Лисянку зі сходу та заходу, почала штурм. О 22:00 танкісти оволоділи селищем. По дорозі на Звенигородку, у районі Ризиного, Тихонівки (Черкаська обл.), рухома група звільнила з оточення 136-у стрілецьку дивізію, полк 167-ї стрілецької дивізії та 6-ту мотострілецьку бригаду. Стрілецькі частини приєдналися до 47-го стрілецького корпусу, який перейшов у підпорядковування 6-ї танковій армії, 6-а мотострілецька бригада разом з рухомою групою М.І.Савельєва вирушила на Звенигородку. Не зазнаючи опору німецьких військ, танкісти 6-ї танкової армії 28 січня 1944 р. об 11:00 вийшли на північну та західну околиці Звенигродки. О 12.00 розвідники групи зустрілися з танкістами 5-ї гвардійської танкової армії 2-го Українського фронту. Через кілька годин у місто ввійшли основні сили. По-різному запам’яталася танкістам зустріч у Звенигородці. Механік-водій танка 233-ї танкової бригади, старший сержант І.Г.Сокур згадував: “Ми рухалися центральною вулицею Звенигродки. Назустріч нам рухався танк, який ми не впізнали і обстріляли. Він також відповів. З’ясувалося, що це танк Т-34 2-го Українського фронту. Ми під’їхали впритул один до одного, вийшли з машин і обнялися, потім дістали свої запаси, трішки випили за зустріч і роз’їхалися”.

Командир танкового взводу 155 танкової бригади , лейтенант Є.А Хохлов. «Згадую, як 28 січня я зупинив свій танк на розі вулиць Шевченко і Пролетарською в Звенигородці. Трохи далі зупинилися машини моїх бойових товаришів - М. Богомолкіна, І. Погуляя, П. Харламова, Ф. Хомякова. Я першим побачив біля одного будинку танк. Це був екіпаж танкістів 1-го Українського фронту. Ми обнялися, потисли один одному руки».

Отже 28 січня 1944 року в місті Звенигородка зустрілися танки 1-го та 2-го Українських фронтів. Замкнулося славнозвісне Корсунь-Шевченківське кільце. Звенигородку було повністю звільнено від ворога.

28 січня 1946 року з нагоди 2 річниці визволення міста від німецько-фашиських загарбників на перехресті вулиці Гулькіна (Пролетарська) та бульвару Т.Г.Шевченка , на місці зустрічі двох фронтів , було відкрито невеличкий обеліск з червоної цегли який за власний кошт , власними руками збудував житель міста Звенигородки , очивидець тої пам’ятної події Петро Іванович Здрайківський. На залізному листі, вмурованому в цеглу було зроблено напис:

«Тут 28 січня 1944 року екіпаж танку 2-го Українського фронту 155-ої танкової Червонопрапорної Звенигородськой бригади підполковника Прошина Івана Івановича — в складі лейтенант Хохолова Євгенія Олександровича, механіка-водія Андрєєва Анатолія Олексійовича, радиста-кулеметника Репіна Олексія Яковлевича , командира башти Зайцева Якова Сергійовича потиснув руки танкістам 1-го Українського фронту»

Цей напис був зроблений також Здрайківським П.І. який 28.01.1944 року під час зустрічі особисто переписав танковий єкіпаж лейтената Хохлова Є.О. уточнивши при цьому номер танкової бригади та звання і прізвище її командира. На жаль з якихось обставин Петро Іванович не зафіксував прізвищ екіпажу 2-го Українського фронту. Про , що навіть маршал Радянського Союзу Жуков Г.К. згадує в своїх мемуарах «Спогади і роздуми»

«В ознаменування прориву фронту ворожих військ і з'єднаннь військ 1-го і 2-го Українських фронтів у центрі міста Звенигородки потім був поставлений на п'єдестал танк Т-34.

Добре, коли не забуваються подвиги героїв. Шкода тільки, що не названі імена танкістів 1-го Українського фронту. Це треба б виправити, встановивши імена тих героїв-танкістів 1-го Українського фронту, які стрімко прорвалися в район Звенигородки ...»

Також поряд з пам’ятником було облаштовано братську могилу куди з різих частин міста було перепоховано радянських воїнів які загинули в боях за визволення Звенигородки.

У вересні 1948 року біля обеліска було також поховано 1 секретаря Звенигородського райкому партії. Василевського Андрія Степановича.

В період з 1951 по 1953 рік напис було трохи змінено. Це відбулося тому , що необхідно було увіковічнити пам’ять про Корсунь - Шевченківську битву завершальним єтапом якої й було замкнення кільця в Звенигородці. Новий напис був слідуючий:

«Тут січня 28 дня 1944 року було зімкнуто кільце навколо гітлерівських окупантів, оточених в районі Корсунь-Шевченковський. Екіпаж танка 2-го Українського фронту 155-ої танкової Червонопрапорної Звенигородської бригади підполковника Прошина Івана Івановича — лейтенант Хохолов Євгенії Олександрович, механік-водій Андрєєв Анатолій Олексійович, радист-кулеметник Репін Олексій Яковлевич командир башти Зайців Яків Сергійович потиснули руки танкістам 1-го Українського фронту. Слава героям Батьківщини!»

Довгий час ветерани Великої Вітчизняної війни , учасники звільнення Звенигородки та трудящі міста добивалися відзначення саме ролі радянських танкістів у розгромі ворога.

І нарешті в 1957 році міністерством оборони СРСР було дано підряд Брянському танко-ремонтному заводу на відвантаження Звенигородській міській раді несправного танка Т-34.

За ним поїхав учасник Корсунь-Шевченковської битви Погуляй Іван Миколайович, він і доставив танк у Звенигородку. Після чого Ватутінське БМУ-4 (начальник М.О.Солодовник) спорудило постамент для нього. 18 листопада 1957 року в м. Звенигородка на перехресті пр-ту Жовтня (тепер пр-т Шевченка) та вул.Шевченка на честь зустрічі танкістів 1-го і 2-го Українських фронтів було урочисто відкрито пам’ятник: на постаменті височіє танк Т-34. На вмурованій в постамент плиті текстк напису в точності відповідав останньому варіанту напису на металевому листі на цегляному обеліску з одною лише зміною. З напису було прибрано радиста-кулеметника Репіна Олексія Яковлевича якого було в післявоєнний час засуджено військовим трибуналом. Саме тому напис був слідуючий:

«Тут січня 28 дня 1944 року було зімкнуто кільце навколо гітлерівських окупантів, оточених в районі Корсунь-Шевченковський. Екіпаж танка 2-го Українського фронту 155-ої танкової Червонопрапорної Звенигородської бригади підполковника Прошина Івана Івановича — лейтенант Хохолов Євгенії Олександрович, механік-водій Андрєєв Анатолій Олексійович, командир башти Зайців Яків Сергійович потиснули руки танкістам 1-го Українського фронту. Слава героям Батьківщини!»

Після відкриття пам’ятника танку Т-34 обеліск на перехрестті вулиць Пролетарської та Шевченка було демонтовано а похованих поблизу нього ще кількома роками раніше було перепоховано на міське кладовище та до братської могилина на розвилці доріг Київ-Умань.

Трохи згодом Звенигородським райкомом партії було прийнято рішення встановити напроти танка пам’ятний знак із зазначенням усіх частин та прізвищ їх командирів які брали участь у визволенні міста Звенигородки. Про те це рішення так і не було виконано . Натомість у 1967 році напроти пам’ятника танку Т-34 було відкрито Монументальну мозаїчну стеллу «Кільце замкнуто» , на якій зображено піхотинця і танкіста в поривному рукостисканні. На її зворотньому боці напис:

«1944, 28 січня. На цьому місці з’єдналися війська 1-го та 2-го Українських фронтів».

У 80-ті роки минулого століття між ветеранами-визволителями Звенигородки розвернулася дуже широка та гостра дискусія яка була пов’язана саме з текстом напису на постаменті.

Суть її зокрема зводилася до того, що напис на меморіальній дошці не відображав головного. Він повинен був відповідати не окремому випадку – рукопотисканню двох танкових екіпажів, а головній події - завершенню оточення німецько-фашиських військ, з обов’язковим зазначенням всіх частини та з’єднання які приймали в цьому участь і хто ними командував.

Але незважаючи на досить активну позицію ветеранського корпусу та актуальність піднятої проблеми близько двох десятиліть питання так і не зрушило з місця.

І лише в травні 2005 року історичну справедливість було відновлено і на постаменті танку було встановлено три мармурові дошки з відображенням головної історичної події яка відбулася в Звенигородці в січні 1944 року та із зазначенням усіх частин та прізвищ їх командирів які брали участь у визволенні міста Звенигородки. Так на горизонтальній мармуровій плиті яка розміщена в центрі напис :

«28 січня 1944 року у місті Звенигородка 6–а танкова армія 1-го Українського фронту і 5-а гвардійська танкова армія 2-го Українського фронту завершили оточення Корсунь-Шевченківського угрупування німецько-фашиських військ».

СЛАВА І ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ ВОЇНАМ-ВИЗВОЛИТЕЛЯМ.

На вертикальній мармуровій плиті яка розмішена праворуч напис:

«5-а гвардійська танкова армія у складі : 20-й танковий корпус під командуванням генерал-лейтенанта танкових військ І.Г.Лазарева 8-а гвардійська танкова бригада командир полковник В.Ф.Орлов 80-а танкова бригада командир підполковник В.Й.Євсюков 155-а танкова бригада командир полковник І.І.Прошин 96-й розвідувальний батальйон командир майор Загальський М.Я.».

Симетрично але з лівого боку знаходиться вертикальна мармурова плита на якій висічено:

«6-а танкова армія у складі: танкова група під командуванням генерал-майора танкових військ М.І.Савєльєва 233-я танкова бригада командир підполковник О.А.Чернушевич 1288-й самохідно-артелерійський полк командир підполковник І.І.Дорошинський».

Так і стоїть він красень на постаменті в центрі Звенигородки , нагадуючи нам про подвиг воїнів-визволителів, про міць і силу нашої зброї, про геній і розум конструкторів які зуміли створити найкращий танк в світі , танк-переможець.

Дослідження матеріалів провів депутат Звенигородської районної ради Володимир Кучер

Кiлькiсть переглядiв: 109

Коментарi

  • RetQUOK

    2018-02-07 14:04:27

    Macrobid Furadantin Need With Free Shipping Next Day Delivery [url=http://cialiorder.com]cheap cialis[/url] Finasteride Propecia Dapoxetina Ebay...

  • Muwasiah

    2013-09-04 09:11:42

    That's not just the best anwers. It's the bestest answer! http://mnezifvbpfx.com [url=http://dyevmrh.com]dyevmrh[/url] [link=http://lrpnlvsfqfs.com]lrpnlvsfqfs[/link]...

  • Oleg

    2013-08-27 20:15:51

    Kudos to you! I hadn't thughot of that!...

  • Thomax

    2013-08-25 03:17:20

    That's not just the best anserw. It's the bestest answer! http://cgqpiufbs.com [url=http://vyptih.com]vyptih[/url] [link=http://nwgtdtlep.com]nwgtdtlep[/link]...

  • Emily

    2013-08-23 20:52:01

    This is the perceft post for me to find at this time...

  • Adrianne

    2013-08-17 11:47:53

    Normally I'm against killing but this article slgethaerud my ignorance....