/Files/images/P6030904.JPG


/Files/images/P6030899.JPG

Родина Терещенків

Вечір портрет «Родина Терещенків» провели працівники районної бібліотеки та краєзнавчого музею для підопічних звенигородського будинку-інтернату для інвалідів та пристарілих.

Тернистий шлях нескоренної Софії

В експозиції Черкаського обласного краєзнавчого музею розміщено матеріали Софії Терещенко-дійсного члена Етнографічної Комісії Всеукраїнської Академії Наук ( з 1927 року), художниці за освітою, етрографа і краєзнавця за покликанням, організатора і директора музею старовини на Звенигородщині. Тільки в роки незалежності України, коли народу повертається правдива історія, а з розсекречених архівів СБУ передаються в держархіви слідчі і кримінальні справи заведені на „буржуазних націоналістів”, „контрреволюціонерів”, „ворогів народу”, це ім”я стало відомим і повернутим з небуття.

Дівчинка з „іскрою Божою”

Хто ж вона ця жінка-легенда, нескоренна Софія з мальовничого Шевченкового краю? У своїй анкеті, яку заповнювала вона на вимогу слідчих ДПУ, Софія Терещенко вказала, що народилася вона в 1887 році в селі Попівка Звенигородської волості. Мати Софії-вбога селянка, одружилася з чоловіком, який щойно 25 років відслужив солдатом. Діти їхні всі мали „іскру Божу”: Нифонт після закінчення Лавської іконописної школи став іконописцем; Каленик закінчив Петербурзьку академію мистецтв, відома його скульптурна шевченкіана ( він-автор першого в Україні пам”ятника Т.Г.Шевченку); Галина ходила на археологічні курси, працювала з видатним археологом та етнографом Федором Вовком. Малюнки п”ятнадцятирічної Софії показали графові Муравйову, який відвіз їх до Петербурга.Завдячуючи саме цьому щасливому випадку, дівчинка із „іскрою Божою” влаштувалася в столиці до училища технічного рисування Штігліца. Потім її чекало навчання в Академії мистецтв, у якій у свій час навчався і наш земляк Тарас Шевченко. У барона Штігліца вона навчалася графіки, а в Мате-в Академії художників-позувала видатним митцям в різних національних сценічних костюмах. Також, як вільна слухачка Академії, відвідувала клас графіки художника А.Новоскальцева. З 1911-го реєструвала полотна славетних творців у художній галереї Шувалової у Царському селі.

Нескорима „націоналістка”

Після „жовтневої революції” в Петрограді з рідного краю надійшла звістка про те, що є тепер Українська Народна Республіка, незалежна держава. Тому і їде Софія Терещенко на Звенигородщину. Вчителює в гімназії. За дорученням політвідділу освіти їде в Козацьке, аби врятувати від знищення картини, килими, меблі в будинку княгині Куракіної.

У 1920 році разом зі своїми братами Каленем та Никоном засновує художню школу ім.Т.Шевченка, яка, до речі нещодавно відзначила 90-річний ювілей. Ця школа була на той час досить відомою, адже ж саме в ній працювали викладачами митці-професіонали та приходили юні обдаровані земляки великого поета і художника Т.Шевченка. Тут не тільки вивчали світове мистецтво, а й цікавилися минувшиною краю. Так при школі виник краєзнавчий музей. У ньому були унікальні експонати з різних сіл, твори образотворчого мистецтва, археологічні знахідки.

Двадцяті роки-часи розквіту краєзнавства в Україні, у які діяли різноманітні товариства, виходив журнал „Краєзнавство”. Софія Терещенко у цей період відвідувала майже всі київські музеї, вивчала їхні експозиції, зустрічалася з музеєзнавцем Д.Щербаківським, етнографами К.Квіткою та В.Петровим, виступала з доповідями етнографічної комісії Всеукраїнської Академії Наук, організовувала археологічні дослідження на Звенигородщині, їздила до Миколаєва, щоб подивитися розкопки Ольвії. А ще оформляла шевченківські свята, декорації в нардомі, малювала портрети, писала лозунги. Мабуть, немає жодного села в шевченковому краї, де б не була Софія Терещенко. Вона записувала від старожилів перекази і легенди, купальські пісні та обрядові ігри, традиційні свята та замальовки побутових речей. Вона була учасницею багатьох весільних та святкових дійств, сама відчувала їхній дух, вплив, символіку православного світу.

ЇЇ подвижницьку працю оцінили відомі вчені-академік Агатангел Кримський та його учень-етнограф та фольклорист молодий вчений Микола Левченко. Зібраний і записаний нею „Народний календар”, весілля у селі Попівка, колядки, щедрівки та інші етнографічні матеріали стали розділами збірника „Звенигородщина з погляду етнічного та діалектичного” під редакцією А.Кримського, який побачив світ в Києві в 1930 році. Захоплення етнографією стало змістом її життя.

На сторінках „Звенигородщини...” А.Кримського також вміщено праці „Весілля в Попівці”, ілюстрації до весільного обряду,малюнки Софії. Оскільки ж, на жаль, ця збірка була не тиражована, то все це в науковий світ так і не потрапило. Мало кому відомі також і її записи народних переказів про Коліївщину, 90 із яких було вміщено в додатку до монографії Б.Навроцького „Гайдамаки Тараса Шевченка”, які побачили світ у 1928 році. Хто записував, не зазначено.

Софія Терещенко також досліджувала і розвиток чумацтва на Звенигородщині. Їхні звичаї, обряди, пісні, побут, замальовки, небилиці, казки склали основу її записів „Чумаки на Звенигородщині”. ЇЇ малюнки „Нарада чумаків”, „Чумаки в дорозі”, „Табір чумацький взимку”, „Варіння їжі”, „Чумацький віз з вітрилом”, „Чумаки біля корчми” відображали життя „чумачки”. Також дослідниця записала цікаві розповіді козацьких нащадків, що їздили в Крим по сіль аж поки в 1903 році залізниця не перетнула чумацького шляху. Яскраво також розкрила Софія трагічні факти про те, як чумаки гинули в обозах російської армії на Балканах та Севастопольській кампанії.

Ці докладні матеріали науковця із замальовками про чумаків на Звенигородщині увійшли до виданого в Києві у 1931 році збірника під назвою „Матеріали до вивчення виробничих об”єднань” до випуску „Чумаки” під редакцією академіка А.Лободи. Матеріали були опубліковані, але без прізвища автора, бо Софія Мефодіївна була арештована і звинувачена в зв”язку з „процесом СВУ”.

„Опера СВУ – музика ГПУ”

„Осередки”контрреволюційної організації „Спілка визволення України” ( СВУ), яка ставила собі за мету повалення радянської влади та боротьбу за визволення України, було сфабриковано по всій території України. До Звенигородського „осередку” „зарахували” „контрреволюціонерів”, які навіть не знали один одного. Ордер №345 на арешт Софії Терещенко в Уманському окружному відділі ГПУ виписали 9 вересня 1929 року. Того ж дня було зроблено обшук у її помешканні та відправлено до Умані. Шість місяців тривало слідство. У судових показаннях Софія зазначила: „Судіть мене, як хочете, але ворогом я ніколи не була...Що збудувала музей, то це діло гарне”.

Без вини винна

10 березня 1930 року в оперному театрі Харкова розпочався судовий процес над СВУ. „Опера СВУ – музика ГПУ”, як тоді говорили. Окружний відділ ГПУ визнав термін покарання Софії Терещенко: 9-річне ув”язнення в концтаборах. Звинувачення абсурдні: „являється петлюрівкою”, „зв”язана з куркулями”, „націоналістка,далека від радянської дійсності”. Цю „липу” помітила й особлива нарада при колегії ГПУ. 12 березня 1930 року рішенням цієї наради Софію було вислано в Казахстан на 4 роки. Але після закінчення цього терміну ув”язнення Спецколегія Київського облсуду від 11 серпня 1935 року постановила ув”язнити Софію Терещенко на 3 роки у ВТТ. Потім- знову перегляд справи і нове заслання. В 1941 році її перевели до Джамбулу. Тут її пощастило відвідати невільничі місця Т.Г.Шевченка, записати спогади від козаків про нього та зробити замальовки „Верблюд”, „Жінка в паранжі”. Перебуваючи на засланні, Софія Мефодіївна не полишає збирання матеріалів до Звенигородського музею. Через брата Каленика передала скриньку із східною різьбою, яку за переказами козаки подарували Шевченку.

На Звенигородщину Софія повернулася в 1944-му році хвора, немолода вже, але нескорена. Влаштувалася оформлювачем у Будинок культури. У створеній при ньому мистецькій студії давала уроки малювання. Оточена підозрою та злиднями, вона пішла з життя 31 серпня 1948 року.

Реабілітувати за відсутністю складу злочину!

Минуло не одне десятиліття, коли у Звенигородці відродився краєзнавчий музей. Нині у ньому на почесному місці – портрет фундаментаторки Софіїї Терещенко. І саме до цього музею у 1972 році надійшло повідомлення: „Постановою президії Черкаського облсуду від 25 січня 1973 року скасовано постанову особливої наради при колегії ГПУ УРСР від 12 березня 1930 року стосовно Терещенко Софії Мефодіївни і справу закрито за відсутністю в її діях складу злочину.” За протестом прокурора УРСР 15 червня 1973 року Верховний Суд УРСР вирок Київського суду від 11 серпня 1935 року і ухвалу Верховного суду від 29 вересня 1935 року стосовно Терещенко Софії Мефодіївни скасував і справу закрив за відсутністю в її діях складу злочину. Софію Терещенко було посмертно реабілітовано.

Забуттю не підлягає!

Довгий час її могила на старому міському цвинтарі була занедбаною та забутою. І лише у жовтні 2010 року за безпосередньої участі і фінансової підтримки Інституту Мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М.Т.Рильського Національної Академії наук України, місцевої влади та звенигородських підприємців у м.Звенигородка відбулося відкриття пам”ятного знаку на місці поховання земляків – талановитої родини Терещенків – Каленика та Софії. На його відкриття завітали гості з Києва – заступник директора Інституту мистецтвознавства , фольклористики та етнології ім. М.Рильського Національної Академії наук України Оксана Шевчук та провідні наукові співробітники музею Григорій Щербій та Галина Бондаренко, етнограф і краєзнавець, доктор філософії в галузі курторології Вадим Мицик, представники влади та громадськість міста.

Відкриття цього пам”ятного знаку – це ще одне свідчення того, що пам”ять про людей, які все життя присв”ятили служінню Батьківщині – нетлінна і вічна. Духовне і культурне відродження Звенигородщини, її історичного минулого – це наш святий обов”язок. Коли такі люди, як родина Терещенків, повертаються із небуття в сьогоднішній день, вони і нас змушують бути іншими, бо своїм життям, як прикладом, торують шлях у майбутнє прийдешнім поколінням!

Алла Слинько, Звенигородка.

Кiлькiсть переглядiв: 60

Коментарi